Нещодавно «МСГ» стало відомо, що з 16 вітчизняних великих і прибуткових господарств з вирощування норки і виробництва хутра, що функціонували за радянських часів, на плаву залишилось лише чотири. Чому так сталося, як вдалося вижити і чи має норковий бізнес майбутнє в Україні? - наша розмова з директором одного з найстаріших українських господарств галузі – Переяслав-Хмельницького звіроплемгоспу (с. Велика Каратуль, Київської обл.) Дмитром Ховайло, який, до речі, керує норковим підприємством уже 35 років і, як ніхто інший, знає про особливості хутрового бізнесу.
ДОВІДКА: Переяслав-Хмельницький звіроплемгосп засновано у 1951 році як звіроферму із розведення нутрій. Але вже наприкінці 50-х там починають розводити кролів, сріблясто-чорну лисицю, песця, а в 1979-му підприємство переходить виключно на вирощування норки. У 1985-му воно набуло статусу племінного.
?Дмитре Юхимовичу, чому колись надприбутковий експортоорієнтований бізнес нині опинився серед аутсайдерів? - У кризові 90-ті у зв’язку з масовим закриттям м’ясокомбінатів, втратою зв’язків з Росією, звідки ми імпортували рибну сировину для корму, та браком коштів норки фактично гинули з голоду (корм у структурі собівартості шкурки норки становить 60-65%). Переяслав-Хмельницькому звіроплемгоспу вдалося втриматися на плаву лише завдяки напрацьованим зв’язкам з м’ясокомбінатами, нам довіряли і на відміну від інших господарств давали корми в кредит. Крім того, економія на раціоні тварин (м'ясо і рибу намагалися замінити кістковою мукою і рослинною їжею) позначилася на якості шкурок. От і вийшло, що деякі господарства не змогли представити гідну продукцію на міжнародному ринку, а в Україні норку купувати було просто нікому. Затоварені звіроферми опинилися без клієнтів і обігових коштів.
?А як щодо сучасного стану галузі? - З 16 радянських потужних комплексів, які знаходились на території України, наразі залишилось лише чотири. Протягом останніх років до них «підтягнулися» ще два приватники. Оце й усе вітчизняне норкове виробництво... Звичайно є кустарні ферми, але частка їх продукції на ринку досить незначна. До речі, якби держава не компенсувала відсотки за кредити на корми для збереження галузі, ситуація була б набагато трагічнішою.
?Чи є рентабельним вирощування норки в Україні? - В Україні найвища рентабельність норкового бізнесу становить близько 20%, у той час як у радянські роки сягала 70-80%, а все через особливість цього виду товару та мінливість ринку. Норка - це не хліб чи м’ясо, які потрібні щодня, а предмет розкоші, тож її реалізація в першу чергу залежить від добробуту споживача. Якщо ж орієнтуватись на експорт, то треба враховувати світові ціни на норку та інші зарубіжні тенденції.
?До речі, а які тенденції розвитку норкового бізнесу за кордоном? - Приміром, у цьому сезоні Китай, який був крупним імпортером норки і закуповував на міжнародному ринку близько 20 млн шкурок на рік, став сам вирощувати норку і вже згодом може стати потужним експортером цінної сировини. Відтак, очікується її здешевлення. Разом з тим, українським звіроводам рано складати руки. Адже на європейському ринку через боротьбу природоохоронних організацій проти вирощування тварин на шкурки очікується дефіцит хутра. Так, від виробництва хутра відмовилась Англія, планують зробити це і в Нідерландах. Тож врятувати європейських модників від холоду зможуть саме шкурки українського походження, але нам варто підняти якість продукції, щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку. ?А що ж визначає конкурентоспроможність? Чи набагато ми відстали від закордонних флагманів? - Це прийнятна вартість і висока якість. Щодо цін, то собівартість української норки поки що вища від, приміром, датської, а саме Данію вважають світовим лідером галузі. А все через дорогі корми і використання ручної праці (це 90 - 95% собівартості шкурки). Але навіть відмінне хутро тварини можна перетворити на неякісний товар, якщо не дотримуватись технології обробки шкурок. Якщо бути відвертим, то ми суттєво відстали від італійців, які є законодавцями моди найсучасніших технологій у вичинці шкурок і пошитті з них шуб. На жаль, обладнання, техніка і хімічні речовини, з якими працюють вітчизняні звіроферми, значно відстають від закордонних аналогів. Тому вичинену шкурку набагато важче продати на світовому ринку, аніж шкурку без вичинки. Разом з тим, вичинка і пошиття хутра є дуже перспективним напрямом бізнесу, який зможе перехилити шальки терезів у бік української шуби. ?Чи варто починати такий бізнес сьогодні «з нуля»? Що потрібно для створення потужної звіроферми? - Якщо братися за справу серйозно, з повною технічною базою, то займатись варто. Та я радив би зачекати три - п’ять років, коли попит на внутрішньому ринку зросте, а ситуація на зовнішньому - стабілізується. Організовувати невеличке господарство (на одну-дві тисячі тварин) я б не радив, адже виробництво норки стає рентабельним, коли стадо досягає п’яти тисяч самок.
ДОВІДКА: Основна череда Переяслав-Хмельницького звіроплемгоспу нараховує 10 тис. самок норки двох порід: стандартної темно-коричневої і коричневої-переяславської. Матеріально-технічна база включає кормоцех із трьома лініями кормоперероблюючих агрегатів, механізований цех первинної обробки шкурок з автоматичними сушильними камерами, котельню, 1000-тонний холодильник тощо.
Завоювати світовий ринок легше, якщо підприємство має власну „родзинку”. Приміром, хутро унікального окрасу. Тому, відкриваючи власну справу, треба обов’язково налагодити селекційну роботу, як зробили це свого часу ми. До речі, для Переяслав-Хмельницького звіроплемгоспу до цього часу справжньою рятівною паличкою залишається заводський тип норки «коричнева-переяславська», яку ще в 1987 році вивели на замовлення італійців наші фахівці. Чималий прибуток можна також отримати і від реалізації племмолодняку фірмової норки. Приміром, торік ми продали велику партію тварин білорусам. Крім окрасу, селекційна робота може проводитись і в напрямку збільшення продуктивності поголів’я. Так, одні господарства сьогодні отримують чотири тварини на одну самку, а інші – шість. Наразі приплід і показник збереження поголів’я є одними з вирішальних чинників рентабельності. Щоб започаткувати виробництво хутра, потрібні також кадрові ресурси, які у нашій справі на вагу золота. Адже спеціалістів для господарств з вирощування норки готує лише Московська ветеринарна академія і, як правило, її випускники не надто прагнуть їхати в Україну. До речі, саме її закінчив наш головний зоотехнік, який працює у звіроплемгоспі вже 20 років. Решта кадрів – місцеві, які вчилися в українських аграрних вузах і набиралися досвіду безпосередньо в господарстві. Загалом, для великої ферми потрібні представники практично усіх професій: трактористи, водії, кочегари, сантехніки, машиністи холодильних установок, столяри, будівельники тощо.
?А яка техніка потрібна для організації сучасної звіроферми? Чи відрізняється утримання української норки від її європейських родичок? - Норка не боїться морозу, тому її вирощують у шедах без додаткового обігріву. Утримання в Україні таке ж, як і будь-де: одна технологія годівлі, той самий звір. Щоправда, у західних країнах усе більш механізоване, там на середньостатистичній звірофермі працює лише кілька чоловік. Наприклад, роздача корму в нас ручна, а у датчан – механічна. У європейців механізоване також прибирання посліду, а нам доводиться раз на рік створювати окремі бригади і чистити клітки. Ще однією відмінністю є те, що закордонні господарства обладнують клітки автонапувалками (норка повинна мати постійний доступ до води).
ДОВІДКА: Шеди – це довгі навіси з двома рядами кліток та асфальтованим проходом між ними. У кожній клітці є дерев’яний будиночок для тварини. Сітку роблять з нержавіючої сталі, яка не псує хутро. Зверху шеди обов’язково мають дах, який захищає норку від сонячних променів, дощу та снігу.
Якщо говорити про вартість технічної модернізації виробництва, то один кормороздавач, який курсує між рядами кліток у шедах, коштує близько $30 тис. Два такі агрегати можуть замінити 70-80% звіроводів, тобто фактично з 60 працівників можна лишати лише 15. Оскільки ручна праця в Україні наразі дешевша, ніж на Заході, та й ми не можемо залишити без роботи людей, які зараз у нас працюють, тому таких інновацій поки що не плануємо. А от коли йдеться про нове господарство, то, мабуть, його краще будувати на перспективу і з самого початку впроваджувати максимум механізованої праці. Щодо іншого устаткування (холодильники, кормопереробні агрегати, обладнання для первинної обробки шкурок з автоматичними сушильними камерами), то тут варто йти в ногу з часом і постійно оновлювати виробництво. Прикро, але необхідне обладнання та вакцини в Україні взагалі не виробляються, усе це ми купуємо в Росії, там дешевше, хоч закордонні аналоги потужніші, ефективніші та надійніші. Загалом, щоб закупити сучасну техніку і обладнання для потужного звірогосподарства, потрібно кілька мільйонів доларів. Зекономити можна хіба що на придбанні збанкрутілого звіргоспу, а також придбавши обладнання в лізинг. ? Хто сьогодні є основним покупцем вітчизняного хутра? Чи є якісь проблеми зі збутом шкурок? - Серйозною перешкодою на шляху українських виробників-експортерів хутра стало законодавство – ми не можемо брати повноцінну участь у міжнародних аукціонах, найбільші з яких проводять у Копенгагені, Лейпцигу, Санкт-Петербурзі. Наш закон вимагає, щоб за 90 днів кошти поверталися господарству, а в будь-якій країні бажано, щоб шкурки були до одного року на аукціоні. Тобто, вкластися в 90 днів неможливо, адже щоб зорієнтуватися в ціні та вивчити попит клієнтів, потрібно знати, яка вартість буде на якому аукціоні – січневому, квітневому, червневому, вересневому. Тому наразі єдиним виходом для українського виробника є торгівля напряму. Клієнти приїздять до звіроферми і їх отоварюють, а ціна формується шляхом обговорення. Серед закордонних покупців особливу активність останнім часом виявляють росіяни. Щодо внутрішнього ринку, то його обороти досить скромні: шкурки невеликими партіями купують приватні підприємці, більшість хутра іде на шапки. ДОВІДКА: В Україні 90% виробництва цінного хутра (хутра м’ясоїдних звірів) припадає на норку, 5% - на лисицю, 4% - на песця та 1% - на інші види.
? А як Ви бачите вітчизняне виробництво норки в майбутньому? Чи Україна залишатиметься лише сировинною базою, чи, можливо, її перспектива більш приваблива? - Думаю, через кілька років у нас з’являться високотехнологічні виробництва закритого циклу: від утримання тварин до готових виробів. Певні кроки в цьому напрямку господарства роблять уже сьогодні, але це досить дорога справа, що потребує впровадження іноземних технологій та цілого ешелону кваліфікованих кадрів (модельєрів, закрійників). Якщо ж комусь вдасться це зробити, прибутки будуть дійсно колосальними. Судіть самі: ціна однієї шкурки норки – 150 грн, на пошиття жіночого напівпальто їх потрібно не більше 50. І це буде не просто норкова шуба, а елітна річ із високоякісного хутра, яка коштуватиме в кілька разів дорожче від її собівартості. Але втілити такий прибутковий задум можна лише маючи товстий гаманець або колосальну довіру кредитора.
КОМЕНТАРІ Василь Галенко, головний ветеринарний лікар Переяслав-Хмельницького звіроплемгоспу: - Від раціону тварини, який балансується за вмістом білка, залежить якість опушки та площа шкурки. Кожне господарство має свою технологію і філософію годівлі: одні надають перевагу субпродуктам, інші – відходам птахофабрик, хтось годує сирим кормом, хтось - вареним. Але на кормах не варто економити, бо дорогу і якісну шкурку збути легше, ніж дешеву і неякісну. На мою думку, сьогодні найвигідніше співпрацювати з птахофабриками, які за технологіями значно випередили м’ясокомбінати, вони мають змогу заморозити продукцію і довезти її до місця призначення. Звичайно, велике значення для раціону норки має багата на білок рибна продукція, її звірофермам бракує найбільше. Раніше використовували відходи від переробки хека, ставриди, скумбрії, тюльки, та тепер їх ціна теж висока. Будувати ж технологію на годівлі чорноморським бичком, як це практикують деякі господарства, не варто, бо такий корм програє за поживністю. У зимовий період додають до кормосуміші вуглеводи. Найкраще для цього підходять капуста, яблука, зернові. Якщо говорити про наше господарство, то раніше для збереження поживних речовин ми варили зернові, а тепер користуємося технологією обробки зерен кукурудзи високою температурою і отримуємо екструдери (кукурудзяні палички). Усі корми ретельно перевіряємо, бо уражені грибком зернові, наприклад, можуть стати причиною неотримання приплоду.
Віктор Усик, головний інженер Переяслав-Хмельницького звіроплемгоспу: - Первинну обробку шкурок кожне господарство проводить по-своєму. У нас кожна лінія має свої відточені навики і чітко виконує операції – хто знімає, хто обезжирює, хто сушить. Усіх особливостей виробничого процесу розповісти не можу – це комерційна таємниця. Але основні етапи його такі: шкурка з тушки знімається і обезжирюється хутром всередину, хоча декілька українських господарств роблять навпаки – хутром назовні. Потім на спеціальному станку, який складається із конусоподібної болванки, що приводить до руху фрезу, знімають жир. Технологія передбачає тільки один прохід фрези на 5-7 см – інакше лезо обіб’є шкурку і буде так звана «плішина». Зняту шкурку відкатують у спеціальних барабанах з тирсою, яка має гарні знежирюючі властивості. Щоб видалити стружку, здійснюють продувку в барабані. Далі йде відмочування, для цього раніше використовували чистий бензин, але через його вибухонебезпечність (одна іскра може згубити усі шкурки), перебудували технологію на сучасні хімічні миючі засоби. Після обезжирювання і відмочування шкурка кріпиться у відповідних місцях до спеціальної дошки і потрапляє до сушильної камери. Далі шкурки вивертають і сортують на гарно освітлених столах. Дивляться і на якість, і на розмір, яких є аж 20. Тож, виробництво хутра – справа не з легких.
