|
|
Польові дослідження українських анекдотів
|
[
]
| 25.05.2008, 04:22 |
Анекдот… Яке солодке слово для кожного із любителів преси. Ми можемо не читати якусь чергову статтю про Ющенка, Януковича, Конституційний Суд, але анекдот ми не пропустимо! Що ж таке ці коротенькі дотепи в нашій сучасній пресі?
Перша функція, яку виконують анекдоти в газетах – заповнити місце. Особливо часто зустрічаємо це в програмах телепередач. Ну от трапився понеділок, у каналів – профілактика, а верстка ж сторінки стандартна! І посипалися анекдоти з Інтернету на газетні шпальта… Правда, такі приколи рідко обирає справжній гурман гумору, тому трапляються і «бородаті», й заштамповані («Приїхав чоловік із відрядження…»). Утім, анекдоти «шоб не було пусто» обирають за кількістю рядків, а не за влучністю та комізмом. Інша річ – газети рекламних оголошень… Хто-хто, а рекламники першими зрозуміли, що дотепний анекдот у пустій рекламній площі, є приводом для того, щоб у черговому номері ця площа була заповнена. Сьогодні ж бо ні для кого не секрет, що місце поряд із анекдотом коштує дорожче, ніж у нижньому внутрішньому кутку сторінки. От і маємо істину – «Реклама – двигун торгівлі, а анекдот – двигун реклами». Не вірите? А згадайте телевізійну рекламу, поміркуйте над тими роликами, які запам’яталися вам найбільше. Сумніваюсь, що вони нудні та дуже інформативні…
Утім, повернемось до «баранів»… Саме в газетах рекламних оголошень анекдоти обирають, як то кажуть, «в тему». Наприклад, газета «Базар» у рубриці «Здаю нерухомість» вмістила анекдот: Жили у отца три сына, а свои квартиры сдавали. Особливо влучним цей анекдот є у контексті цін на столичні «хрущовки»… Але це все анекдоти-гастролери – сьогодні є, а завтра – ні. А от анекдоти з постійною пропискою в певному виданні часто перетворюються на бренди, заради яких ці видання й обирають.
Серед таких анекдотів-лідерів читацької уваги варто згадати ВПІ-шний «Поліграф» зразка минулого року. Не побоїмося цього слова КОЖНИЙ, хто гортав цю газету на парі, починав саме з останньої сторінки, у якій під рубрикою «Студенти жартують» були вміщені КВНівські жарти місцевого масштабу та добірка більш-менш пристойних анекдотів. Зауважимо, що для студентської газети гумор був відповідним, тому жодних дружин, відряджень, євреїв і Штірліців на шпальтах «Поліграфу» не з’являлося, а от анекдоти про подруг, блондинок, сесію та інші глобальні речі не сходили зі сторінок газети. Чимало років газета «Факти» починає читатися з кінця саме завдяки пікантним фото та одному-двом анекдотам, часто злободенного характеру. Тематично-анекдотичні рубрики характерні й для вузькоспеціалізованих видань. Наприклад, двомовний туристичний журнал «Меридіан» традиційно віддає дві сторінки саме жартам про подорожі. Аналогічною є ситуація і в сучасних музичних журналах.
Рубрики анекдотів є характерними і для розважальних журналів типу «Отдохни!», «Лиза», «Полина», «Даша»… Тут усе просто – колонка із загальновідомими анекдотами неоригінальної тематики (п’яниці, зрада, блондинки, шлюб, ДАІ…) Ці видання практично ніколи не торкаються тем політики, адже такі жарти зрозуміє далеко не кожна читачка. Тут, принаймі, треба знати хто такі Шуфрич, Піскун, Азаров…
Гумор може ставати основою для видання, бути не додатковим, а основним носієм інформації. Такими є, наприклад, «Интересная газета. Анекдоты» або «КВН-газета», згадуючи про минуле, не можемо обминути й «Перець»… Анекдоти в таких ЗМІ зазвичай групують тематично, їх вправно добирають та ілюструють. Але від такої перенасиченості «смак» анекдотів втрачається.
Нам, читачам, набагато приємніше віднайти однісінький жарт, але щоб «пробрало».
Ось так гармонічно вписався анекдот у нашу пресу, ставши її невід’ємною часиною та неповторною окрасою.
Але, як і все у цьому світі, жарт має дві сторони: світлу – для розважання читачів, зоредження їхньої уваги, стимулювання попиту та підтримки іміджу видання та темну – для маніпулювання людською думкою. Саме такими «темними» досить часто бувають політичні анекдоти, які мають доволі складну ієрархію.
Найпростіші, наче інфузорії-туфельки в біології, - анекдоти «з народу». Їх особливо полюбляють уміщувати у виданнях, які належать певній партії під рубриками типу «Нам пишуть». От і зустрічаємо на сторінках «Товариша», «Право имею», «Комуніста» анекдоти, які «Надіслав Іван Іванович Іванченко з села Іванківці». В чому «фішка»? Редакція нібито знімає з себе відповідальність як за зміст жарту, так і за його влучність. Саме під таким підписами найчастіше з’являються не надто смішні, але гострі та викривальні анекдоти про опозиційну власникам видань партію. Цікаво, що такі жарти пише на замовлення якийсь конкретний «літературний негр» цієї ж редакції, тому голос у народу дійсно виходить зовсім не народний. Тут маємо навести приклад:
У зв’язку з постійними рухами "Нашої України" "туди-сюди" («в коаліцію - з коаліції", "в опозицію - з опозиції") з'їзд партії прийняв рішення Парламентську фракцію "Наша Україна" перейменувати в Парламентську фрикцію "Наша Україна".
Про те, що такий «гумор» в народі навряд чи міг прижитися свідчить хоча б натягнутість фрази, яку не так легко переповісти. А от ще один «народний» анекдотик:
Скажіть, Холмс, навіщо Тимошенко тіньовий уряд?
Елементарно, Ватсон! Щоб управляти тіньовою економікою і ділити тіньовий бюджет!
Шановні автори! Холмс і Ватсон уже не в моді! Вигадуєте анекдот, так робіть його сучасним, а так… «шутка нє прошла…» і «піпл нє схавал». Отже, великі маніпулятори маленьких видань, фільтруйте свої анекдоти! А от вам іще одна, доволі недолуга спроба пожартувати:
Все! Начинаем жить по-честному - сказал Президент, - Переименовываем Народный Союз Наша Украина в Народный Союз Кумовьев Ющенко!
І хотів ніби автор зіграти словами, і ніби підмітив, що треба, але влучності жарт від того не набув.
Маємо також додати, що «народна ненародна творчість» самими анекдотами не обмежується, є ще й карикатури, гуморески, вірші та поеми… Хочеться продемонструвати це на прикладі ліричної поезії, яку опублікувала газета «Комуніст» перед третім туром президентських виборів:
Я єсть народ…
В облудному танку сплітались руки,
Лилась брехня солодка і руда.
Якщо людей перетворить у круків,
То вийде ниций київський Майдан.
Європі ситій весело й байдуже,
Що нас повів до страти Кучмин син,
Що Україна котиться в калюжу,
Немов американський апельсин.
Звичайно, не анекдотом це було для редакції, але надто вже хотілося згадати цю «перлину» у нашому маленькому дослідженні. Такі поетичні твори дають більш широке поле для негативної оцінки опонентів, адже обсяг потоку бруду (а так хочеться втулити сюди й російське «брєду») значно збільшується. У такій штучній літературній творчості не існує жодних етичних та цензурних обмежень, газета повністю знімає з себе відповідальність за такі публікації. Але це так, для роздуму…
Тепер подивимось на приклади більш вдалих політичних анекдотів. Професіонали піару у видавничій справі прекрасно розуміють, що гумор – найлегший матеріал для запам’ятовування. Тому досить часто передвиборна публіцистика рясніє доволі дієвими гумористичними творіннями, які, стали справді «народними», хоча початково й мали свого конкретного автора. Наприклад, газета „Україна Молода” майже весь свій випуск присвятила річниці Помаранчевої революції. Окремою колонкою знаходимо „Хіт-парад політичних анекдотів періоду виборчої кампанії-2004” під назвою „Янукдот – новий жанр усної народної творчості”. Усі 20 анекдотів стосуються В.Ф.Януковича, висміюють його з різних точок зору:
Журналістка: „Вікторе Федоровичу, а які вам подобаються передачі?”
Янукович: „Ну, сигарети, чай...”
Із заяви МВС: „Під час допиту івано-франківський студент зізнався, що протягом року мастив яйце „Бленд-а медом”.
Питання Вірменському радіо:
– Чому Янукович відмовляється від теледебатів?
– Камери боїться.
Що дає така добірка? Створюється смішний та недолугий образ політика, який не спроможний вирішити жодного важливого питання. Гумор підкреслює всі його негативні сторони. Те, що минулорічні анекдоти потрапили на шпальта свіжої газети теж не є випадковим. Адже Янукович знову стає опонентом „своїх” кандидатів, і читачам варто нагадати, що «проффесор» не гідний їхнього голосу.
Цікавим є і гумористичний матеріал, який подає журнал «Кореспондент». Анекдоти у цьому виданні є авторськими. Стосуються різних політиків, але ніколи не кривдять Ю.Тимошенко. У деяких анекдотах навіть навпаки – Ю.Тимошенко виступає єдиною позитивною героїнею:
Новый словарь помаранчевой страны: «Юлить» – выражать абсолютно четкую, последовательную позицию по вопросам политической реформы.
Увольняя Тимошенко, Ющенко сказал ей «Не женское это дело – коррупция!..».
Кучма напрасно обрадовался отставке Тимошенко. Имея теперь столько свободного времени, она без труда реанимирует движение Украина без Кучмы.
От вам і створення позитивного іміджу через таку, здавалося б банальщину, як анекдот. Сумніваєтесь? Психологи б легко розвіяли ваші сумніви, бо підсвідомість, на яку націлено такі іміджмейкерські анекдоти, дійсно сприймає їх на «ура».
Та не лише вигаданими кимось анекдотами живе наша преса. Є в Україні й «автоанекдотчики» – наші політики. Ну хто б міг подумати про «апєльсінкі», якби Людмила Янукович не відзначила цю маленьку деталь у своєму неперевершеному виступі. Такі фрази стають справжньою окрасою будь-якого політичного видання, тому останнім часом мода на такі добірки помітно зросла, але лідер один – «Корреспондент». Добірки цього журналу розважають на роботі, покращують настрій і вкотре переконують, що розумних політиків в Україні нема. Посміхнемось і ми:
«Сьогодні ми направимо наші колони в Конституційний суд, СБУ, ЦВК для того, щоб мирно продемонструвати своє право на красиве життя», - народний депутат з Партії регіонів Вадим Колісниченко про акції протесту.
Ну, дякуємо за щирість… А то – «для народу», «для країни», «для стабільності»… Так само щиро репліки українських політиків знайомлять нас із особливостями спілкування у вищих ешелонах влади, дають приклад «культури» мовлення та «доброзичливого» ставлення до колег:
«Огризко – це той же самий Івченко, такий же дебіл, який їхав до Москви по газових переговорах і, розмовляючи з Міллером, вимагав перекладача», - народний депутат Ярослав Сухий з Партії Регіонів про кандидата на пост міністра закордонних справ.
Дуже дипломатичний підхід – все коротко, чітко, ясно… головне – людина висловила думку… Шановні депутати! Не можна ж по телевізору «матюкацця», а то візьмуть потім покажуть, а зранку – прочитаєте цитату зі свого монологу в газеті й соромно стане…
«Я виступаю за те, щоб… перед тим, як потрапити в партійний список, кандидат в нардепи повинен мати на руках довідку з психоневрологічного диспансеру про те, що він не дурень», - народний депутат з Партії регіонів України Ярослав Сухий про поточну політичну ситуацію.
Ну тут усе більш м’яко, але суть одна – дивіться, очі, кого обирали, слухайте, вуха, які вірили в добро та майбутнє…
«Гриценко сяде у в'язницю! Так багато красти тільки тому, що ти кум Президента, не можна. Візьми там собі трохи, щоб вистачало на хліб з маслом… гроші державні чіпати не смій, отримаєш термін», - народний депутат, член СПУ Василь Волга про міністра оборони України Анатолія Гриценка.
А тут вже крик душі. Звичайно, для того щоб красти, самих лише родичів замало… В країні все має бути чітко: вкрав сам – поділись із ближнім.
«Мы переходим в такую фазу - ежемесячного появлении указов. У Президента начнутся месячные, и раз за разом будут появляться указы… Когда вы увидите, что появился новый указ – знайте, у Президента начались месячные», - Волга.
Жорстко… Але, з іншого боку, є над чим замислитися, бо така фраза – відображення реалій нашого часу, показник зневаги до політиків, яка є не тільки у депутата Волги. А тепер – помста за Президента:
«Оскільки, у нього (у Волги, - авт.) самого вавки в голові, то йому здається, що всі навколо нього також хворі на голову. Волга вже натуральний клієнт "палати №6". Будь-який психіатр поставить йому відповідний діагноз... В коаліції стільки хворих на голову, що можна укомплектувати всю "палату № 6". І перший клієнт – це Волга», - Кендзьор.
Ось так нам, громадянам, народні обранці дають приклад високої культури спілкування! Такого в цивілізованих країнах не буває, тому там і самогубств більше, бо у нас є хоч якась розрада – гумор від першоджерела.
Трапляються і викривально-наклепницькі фрази (називаємо їх так, бо правди нам ніхто не скаже):
«Відповідально заявляю, і готовий підтвердити це під присягою: Юлія Володимирівна сама особисто говорила мені, що планує підкупити щонайменше двох суддів КС, які вважаються там людьми Медведчука. Я точно знаю, що вона шукала на це гроші, хіба що не знаю, чи знайшла», - Бродський.
Ось так… А раніше ж казали, що «Юлька гроші вкрала», а тепер, бачте, не вистачає фінансів.
Серед публічних людей є, безперечно, справжній лідер крилатих виразів та неординарних фраз. Зустрічайте: людина-феномен, людина-фантастика (тут мала грати урочиста мелодія) – Леонід Чернівецький. Із свіжого:
Да, я бы мог... вприпрыжку звонить, как зайчик, по всем службам, и организовывать что-то такое необычное, но я считаю себя солидным человеком, поэтому я никуда не звонил», - Леонід Черновецький.
Так, над цим потоком свідомості могли б замислитися як філологи, так і психологи. Можна навіть дисертацію написати на тему: «Стилістичні особливості мови Чернівецького»… Видання могло б стати бестселером… Додамо, що столичний мер став не лише «ходячим анекдотом», а й героєм українського народного гумору, а це, шановні, справжнє визнання… Проілюструємо це свіженьким жартом:
-Оказывается, по исследованиям медиков, каждый третий украинец страдает психическим расстройством.
-Кто-то, может, и страдает, а Черновецкий им просто наслаждается.
Цей анекдот, незалежно від авторства, швидко стане народним, адже істину підкреслено дуже влучно… Подібний жарт знайде своє місце не лише у виданнях опонентів Черновецького, а й на шпальтах тих газет, які цінують гумор.
А тепер підведемо підсумок під тими анекдотичними фразами, які видають наші політики. Отже, гумор народжений устами «очільника» займає досить вагоме місце в сучасній українській пресі, його люблять друкувати громадсько-політичні газети та журнали, адже він має ряд переваг перед звичайними анекдотами. По-перше, такі «перлини» піднімають рейтинг довіри до видання та його співробітників («от уважні журналісти, все вони чують, усе знають»), по-друге, ці жарти абсолютно безпечні з точки зору звинувачень та юридичної відповідальності (не будеш же ти позиватися на те, що твої публічно висловлені думки хтось надрукував), по-третє, можливість обирати репліки опозиційних політиків, нав’язувати читачеві певну думку (ніхто ж бо не цитуватиме у виданні нісенітницю, виголошену своїм босом, шефом, власником, спонсором…).
Втім, в усі часи, від появи анекдотів у персі, безпрограшним залишався один варіант – анекдот, який відображає загальну думку народу, є найдотепнішим. От і у нас часто кажуть: «Не ми такі – життя таке». Тому й не дивно, що анекдоти у пресі часто бувають швидкою реакцією на певну ситуацію в країні. І саме тоді вони влучають точно в ціль… Щоб показати приклад влучного анекдотовживання, звернімося до газети «Сегодня»:
Последнего судью Конституционного суда Ющенко уволил с формулировкой: "За нарушение клятвы Гиппократа."
Що тут маємо відзначити? Актуальність, яка одразу робить цей жарт анекдотом «в тему», влучність та тонку іронію над образом Ющенка у народній творчості. От і робить анекдот рейтинг своєму місцю та своєму виданню. За тим самим принципом побудовано й інший, не менш гострий жарт:
После того как православный Бог отказался благословить указы Ющенко, он подписал новый указ: о восстановлении Перуна в должности бога.
Сучасний український анекдот дійсно рясніє образами певних політиків. І очолює хіт-парад героїв політичних анекдотів, звичайно ж, Янукович. От вам хоча б по нещодавно згаданий Конституційний Суд:
Янукович выступает перед журналистами:
-Только Конституционный Суд вправе решать ... - звонит премьерская мобила. Янукович в сторону: - Алло? Бабло не берёт?.. А за яйца подвешивали?.. В отставку сразу захотел??!! - поворачиваясь к журналистам: - А сейчас мне сообщили о беспрецедентном давлении на Председателя КС со стороны Секретариата Президента!!!
Вміщено таку «перлину» під рубрикою «Чорний гумор» на сайті одного з електронних видань. Звичайно, місця подібним жартам в друкованих ЗМІ годі й шукати. Адже, як кажуть, «за такоє можно і партбілєт…»… А от іще «чорняві» жарти:
В.Ющенко подписал указ, согласно которому представители Партии регионов, обязаны выезжать раз в неделю на охоту
Врятуй Україну! Запроси Азарова на полювання!
Звичайно, такі речі вміщувати на шпальтах просто неетично, тому, як бачимо, «бумага нє всьо стєрпіт…». А є анекдоти, які, навпаки, тільки папір і витримує, адже у фонетичному відтворенні їх комізм зменшується:
-Жінко, пачєму я так пагана разгаваріваю україньскаю моваю?
-Патаму шо ти ж нє пает, ти - міністер хвінансов! Тібє главнає харашо щитать
Відчувається рука майстра…людини із філологічною освітою. Бо кому ж іще спаде на думку передати саме мовну особливість героя, та ще й так майстерно… От такі майстерні анекдоти народ любить значно більше, саме такий гумор найлегше шириться та вибухає на чималу територію. Яскравими прикладами народної популярності серед авторських анекдотів є жарти, народжені на Майдані… або спеціально запущені туди хитромудрими піарщиками… Ми вже згадували про зародження жанру «янукдот», але не можемо не згадати й традиційні майданні жарти, які потім з’явилися на шпальтах газети «Майдан»:
Новини з парламенту:
Учора Верховний Сходняк України ухвалив у третьому базарі Общак України на наступний рік. Під час бурхливих розбирань пацани з різних угруповань усе-таки добакланилися замутити конкретну "Програму соціального та гуманітарного розвитку держави".
З точки зору впливу на читача все дуже просто: перед очима постає невтішна картина майбутнього, тому Майдан має боротися до кінця…
-У натурі конкретно, все в шоколаді, - заявив представникам ЗМІ представник бюджетного Комітету ВР України.
Аналогічно…
Поїхав Янукович у село агітацію проводити. В нього запитують :
- А коли село почне підніматися?
Янукович телефонує з мобільного міністрові сільського господарства, щоб з'ясувати це, але зв'язку немає. Агітація закінчується, і розгніваний Янукович їде на станцію мобільного зв'язку:
- Чому я зателефонувати не зміг?!
- Ну, напевно, ви не були в зоні...
- Хто не був у зоні?! Я не був у зоні?!
Тут образ політика-злочинця постає ще яскравіше. А гра слів використана дуже вдало, оскільки герой жарту асоціюється у народу саме із особою з місця позбавлення волі.
Ющенко на трибуне Верховного Совета: "Я обещаю украинскому народу - скоро вы узнаете всю правду о моем отравлении, и виновник получит заслуженный срок, с учетом двух предыдущих судимостей..."
Натяк прозорий і гострий. Народну думку знову передано, а анекдот, водночас, ще більше закріплює саме таку версію отруєння Ющенка.
Тепер про ідею – ми мерзнемо за чесні вибори! Жарти, відповідно, про нечесні вибори, махінації, каруселі та інші цікаві слова, істинне значення яких наш народ (точніше його правобережна половина) відчув на собі:
Собери десять открепительных таллонов и выиграй экстрим-тур по избирательным участкам Украины!
Из предписания Верховного Суда:
1) Главе ЦИК - признать выборы недействительными...
2) Компьютерному отделу ЦИК - удалить Януковича из папки "Избранное"...
Останній анекдот, мабуть, вийшов із майданівської палатки студентів-радіофізиків, яких тоді чимало жило у наметовому містечку. На шпальта ж потрапити допомогли свіжість та збереження «ідейності». Тепер поговоримо про побут Майдану. Навіщо такі анекдоти друкували? Щоб донести масштабність дійства та революційний дух:
Давай зустрінемось!!
- Давай! А де?
- Давай на Майдані!
- А як я тебе впізнаю?
- Я буду з помаранчевою стрічкою!...
Звичайно, хлопче, хто ж тебе впізна, коли «разом нас ну просто дууууже багато», а без стрічок у нас не ходять. Крім того, газета ж і до регіонів поїде, будуть в селі люди читати і знатимуть – на Майдані все помаранчево.
А що це ми все про політику і про політику?! Є у нас і не менш важлива тема – патріотизм (за старою термінологією – «буржуазний націоналізм»). Анекдоти про українців та «москалів» стали особливо популярними на заході нашої країни, такий гумор піднімає рейтинги виданням «Високий замок», «Галицькі контракти» та ін. Ну тут без цитації просто не можливо. Ну, звичайно, можливо, але дуже вже хочеться поділитися перлинами західного гумору:
Приходить дядько до штабу Януковича і просить конче записати його в члени Партії регіонів. Секретар пояснює, що так відразу не можна, спочатку треба побути кандидатом. Але дядко вперся: -- Або мене зараз запишете, або не запишете взагалі. -- Але ж, ґаздо, хоча б поясніть, чому Вам так спішно? -- Як мене запишете, то розповім. -- Але, ґаздо, не можу Вас записати, бо ж навіть не знаю, з якої причини. Після годинної суперечки секретар врешті погодився і записав дядка. -- Ну, тепер розкажіть, ґаздо, чому так нагло захотілося Вам до партії? -- Ну, тепер розповім. Приходжу до хати, заходжу до покою, а там моя жінка в моєму ліжку з коханцем. Ну, то пішов-єм на кухню, налив си склянку горівки, ґольнув, закусив вогірком і пішов-єм до другого покою. А там бачу свою доньку в ліжку з якимсь хлопом. Ну то я вернувся на кухню, налив си склянку горівки, ґольнув, закусив вогирком і кажу: "Ага, то як ви такі курви, то і я вам встиду нароблю!".
Жарт, звичайно, авторський, але дійсно гострий, дотепний, неординарний. А тепер наведемо не менш смішний (як на нашу думку), але більш стандартний варіант:
Околиця Львова, ранок, перехрестя, стоїть ДАЇшник
на дорозі. Їде модна така машина, та й думає
спиню. Спиняє.
- Добрий ранок!
- Добрий!
- Ваші документи будь-ласка.
- Будь-ласка!
- Вийдіть з машини.
- З задоволенням! Виходить здоровенний вуйко в
вишиванці, все при ньому, посміхається собі.
- Що гарний настрій?
- Гарний.
- Відкрийте багажник.
- Прошу.
Відкриває, а там труп в мішку, порубаний на
дрібні шматки, кров м'ясо і все таке.
- Шо москаль?
- Еге ж.
- Яке прикре самогубство
А оце вже, друзі, глас народу. Таких фольклорних творів за останні кілька років з’явилося дуже багато. У Львові навіть книга є «Українець – не москаль» (одна назва чого варта), це видання побудоване саме з таких дотепів.
Наостанок хочеться згадати про анекдоти-виразники сучасної соціально-економічної ситуації в країні. Ці жарти можуть з’явитися в будь-якій частині України і мати однаковий успіх у будь-якому виданні. Чому? Бо та сама соціально-економічна ситуація скрізь однаково паскудна… А ми щоб не плакать хочемо сміятися!
Рабочая группа из безработных депутатов это что, новый вид трудоустройства?
По закону Украины, народный депутат не может заниматься какой-либо другой деятельностью, приносящей ему доход. Вывод: он легко может работать врачом, учителем или библиотекарем!
Ці анекдоти ілюструють прописну істину – депутатів у нас ненавидять всі! Те ж саме із податківцями:
Суть національної системи оподаткування:
Майно, яке залишилось у суб'єкта після сплати всіх податків, вважається прихованим від оподаткування.
Досить свіжа тема інвестицій стає актуальною в газетах економічної тематики. В чому фішка? Людям, якими б заклопотаними вони не були, теж до вподоби, коли їх розважають (а це вже бали в очах покупця на користь саме цього видання):
— Що таке інвестиція в українську економіку?
— Це ін’єкція в протез.
Ідеальний анекдот для газети «Нерухомість» - влучно і коротко, якраз на одну незаповнену рамку оголошення:
З розмови покупця з продавцем нерухомості.
- Котедж доволі симпатичний, а тут і справді тихо і спокійно?
- Ще й як тихо! Цього року пограбували п'ять будинків, вбили трьох господарів, і ніхто нічого не чув...
Дуже сподобався нам і цей анекдот, який пасуватиме шпальтам універсальних, розважальних видань, які шукають смішні анекдоти не про політику:
До голови колгоспу вбiгає колгоспниця:
- Васильовичу, швидше! Там корови цих чортових фермерiв забрели на наше поле i жеруть капусту!
- Тихо, Клашо, без панiки. Збирай жiнок, берiть вiдра i - доїти, доїти, доїти!..
Ось так раптово і обривається наше гумористичне дослідження. Хоча є бажання ще писати, писати, писати, бо з’являються все нові та нові жарти, фонтанують комізмом репліки наших депутатів. Адже у нас – що не засідання парламенту – то черговий анекдот, а часом і не один… І хочемо побажати журналістам і редакторам бути більш прискіпливими при доборі жартів, дарувати читачам все більше та більше радості… Адже відомо, що сміх робить життя довшим… і веселішим теж. Але нехай кожен із нас має свого власного цензора і ніколи не стає жертвою маніпулятивних технологій, піару чорного, сірого чи білого. Посміхайтеся частіше! Читайте анекдоти! Складайте їх самі (за останнє, доречі, непогано платять…). А ми вирушаємо у поле нашого гумору для пошуку казкових квіток фольклорної думки…
|
| Категория: Эссе и статьи | Добавил: osipovan
|
| Просмотров: 2562 | Загрузок: 0
| Комментарии: 1
|
|
 |
